Дощ
   
Якби хоч хтось знав, як хочеться просто сидячи на підвіконні в тиші послухати таємничий стукіт краплин дощу по шибці…. Як воно насторожує.. Як розслабляє.. Як  дає можливість згадати все, що мало для тебе величезне значення.. Ці спогади просто розривають твоє серце і як на диво тобі досить таки приємно відчувати цей несамовитий біль… Знову перед очима повстала картина минулого.. Минуле щастя, радість, але разом з цим згадується і саме неприємне: зрада, біль, суперечки.. Стає важко.. Ти знову згадуєш, як в тобі помирали почуття, доживало останні хвилинки твоє кохання.. Як воно розправляло свої понівечені крила та покидало твоє тіло, твоє серце, твої думки.. З цього моменту все стане на свої місця, ітиме швидкоплинно, не змінюючи декорацій.. Ти просто зникаєш з поля зору знайомих тобі людей, ти  втрачаєш своє обличчя. Вперше в житті ти матимеш такий великий сплеск емоцій.. Ти просто не витримаєш цього!! Це нісенітниці.. Ти вже вкотре розумієш, що він не цінував тебе, як особистість, як людину, з якою йому було б дуже добре та ніколи б не думав би про те, що життя має якийсь негатив..  Зараз ти розумієш, що йому подобались твої сльози… Ти хотіла щоб це було лише раз, щоб це були останні сльози горя на всі ваші спільні відносини… Але нажаль.. Він хотів, щоб це було завжди.. Щоб ти постійно страждала за ним.. Тепер дедалі більше ти починаєш розуміти, що твоє життя сповнене всілякого лайна… І знову доторки дощу в нічній тиші… Нарешті дочекалася..  Тепер є змога продумати все, на що у мене так і не вистачало часу.. Тепер я дійсно розумію, що людська тупість неосяжна.. Вона, не маючи меж, принижує всіх.. В нашій уяві прихована справжня реальність.. реальність без позерства та надмірності. Все чого я бажаю це ідеї...натхнення...та трішки уваги...від кого...для чого...присутність питань-відсутність відповідей.. просто нікому.. та й чи варто.. я залишаю все це вам. .воно вас не варте, але з душею.. хоча де там...звідки їй з’явитися у цьому безглуздому витворі реальності.. тіло не варте душі...душа занадто багато означає.. тіло - нічого...для когось навпаки.. ці хтось - помиляються.. а можливо - я.. для чого і для кого це все вирішувати не мені.. мені байдуже, як байдуже людям, коли поруч гине чиєсь життя.. мені набридло це бачити. .хоча чи маю право я так говорити, коли хтось би віддав усе заради того, щоб мати таку можливість.. виходить , що і мені байдуже? можливо.. моє серце ізольоване від світу.. воно втопилося в сльозах і нездатне щось тепер говорити.. помрій за мене...зроби за мене...проживи за мене життя, а я подивлюся зі сторони.. за товстим шаром скла з металічним напиленням я спостерігатиму за тобою, як на допиті злочинця чи підозрюваного, а ти фарбуватимеш очі, навіть не здогадуючись, що звідти.. зсередини на тебе дивиться пара аналогічних очей.. очі...як на мене це найтаємніше, що можливо вигадати.. ненавиджу темні окуляри.. вони закривають людину.. люблю сутінки... час для мрій.. вони захоплюють мене.. я віддаюсь їм цілком і повністю.. я стою перед ними оголеною.. повністю відданою своїм почуттям.. емоції.. хто їх вигадав?.. відповіді не існу.. чи можливо я погано шукала?.. я здатна випити усі твої сльози і намалювати тебе на воді.. здатна розгледіти тебе в ультрафіолетовому промінні і вбити поглядом, щоб ніколи більше не зустрітися.. ти вигадав мене. як чарівник.. ти вклав у мене все що міг...але про де що забув.... ти занадто часто змінюєш клієнтів...чи то пак-клієнток.. образливо.... зруйновані мрії.. стерті кордони між уявою та реальністю.. наведені кордони між нами.. кому потрібно , щоб ми прокидалися окремо? кому потрібні проблеми? кому належить цей безглуздий, гнітючий винахід? можу закластися, що встромила б поржавілого ножа йому в горло.. а чи маю право.. ніхто не має.. я взагалі була впевнена, що мене не існує.. вічність пригнічує.. полетіти? надайте крила...

...колір тут немає ніякого значення!!!

        ...яка різниця якого кольору сніг??....... Білий чи мерехтливий??......... Все одно він перетвориться в прозореньку краплинку від тепла лагідних долонь...
... він розтане і почуття вирвуться на волю...
... він більш ніколи не перетвориться в холодну сніжинку і не полетить назад на небо... Але чому? Чому не повернеться?? Невже небу так важко прийняти свою власну частинку назад?? Мабуть так.. Так само важко, як і нам повертатись до минулого, як нам пробачати кохану людину за нанесений біль.. Ех… Це все наше життя.. Воно йде так, як йому цього хочеться.. Нічого не запитує.. Не запитує чи так повинно бути?? Чи це правильно?.. Все йде так, як треба.. І важко зупиняти все.. Важко тримати біля серця те, що ось-ось піде від тебе далеко-далеко.. І знову я в самоті.. В темряві… Я бачу лише себе… Я і єдина я.. Я єдина, самотня, але справжня.. Я не егоїстка, ні.. Такий у мене прояв власної душі, власного душевного стану.. Чому надто часто тут зустрічається “я”? Бо я пишу саме про себе.. Всі переживання я описую та показую лише паперу.. Мені так легше.. Але і папір не позбавляє самотності.. Сама живу, сама ходжу, сама проживаю дні своєї самотності.. Дні існування без нього… він мені не потрібен.. Я сама, але в своєму світі..
       І знову та ж сама мить.. Черговий прожитий день без нього… Постійно те ж саме.. Ті ж дні смутку та самотності…Дні, коли я сліпо, примруживши очі, продовжую своє існування…. Завдяки всьому цьому я придумала і само вдосконалила свій світ.. Світ, в якому всі вміють мріяти, надіятись, бачити.. Вони бачать там все.. І злість, і агресію, і брехню, і радість, і щастя.. Так вони там всі щасливі.. Там кожен бачить, як негативні, так і позитивні риси… Риси, які відповідатимуть всім, кожному з них, тобі особисто… В моєму світі ти будеш собою… Тобі не треба буде ставити себе вище чи нище.. Ти стоятимеш там, де поставило тебе життя..  Кожен з нас має право на своє я.. Кожен… Але є єдина прикрість.. Не всі можуть його показати.. Не всі можуть показати нам себе, себе справжнього, без цієї нікчемної, ілюзійної маски… У моєму світі кожен поставить себе перед собою, кожен бачитиме свої смаки у всьому, у всіх, в тобі… Там не треба когось копіювати.. Правила виживання там - просто бути собою.. Кожен знайде в собі янгола та літатиме вище всіх.. Матиме відверті, щирі мрії з величезною надією на здійснення.. Але, це не застраховує нас від сліз.. Сльоза.. Загадкове явище… Вона завжди буде прозорою....... І ніколи не буде непомітною.... А що ми зараз маємо?? Ми просто смертні, яким до вподоби страждання інших.. Він – демон, вона - милий ангел...
   ...ангели невидимі........ вони лише ззовні як люди, а в середині в них цілюща ніжність думок і неповторна блаженність лагідного світла пристрасті......... (це потрібно лише відчути ... і вірити, що це справді розтавший біленький сніг, який спустився з неба.....а не просто вода з під крана)